Похвала VS Правда. Є лестощі - немає тебе

Чи стикались ви з людьми, які які хвалять багато і щедро, за будь-яких умов і в будь-якій ситуації? Я — так, і мушу сказати, що не одразу розумієш, що це не просто риса характеру. Ці розмисли складно було викласти у пост, так як в них закладено особисте розчарування і відчуття, коли тебе використовують, але яке, в біса, пізнання себе без чесної розмови з собою? Так, я попадалась на таких людей, і що гірше, навіть неодноразово. І мене й досі дратує така стратегія поведінки, коли я її помічаю. Але вже менше, і думаю, що це прогрес. Тому, напевно, і можу про це писати.

Так от, похвала. Хто ж взагалі проти компліментів?! Це приємно і лестить, це дає відчуття ейфорії і важливості. Але є випадки і навіть стратегії будування відносин, коли похвала перестає виглядати як риса характеру і починає нагадувати інструмент.

Як це відбувається?

Спочатку це навіть приємно. Але, якщо ти звикла спостерігати за собою і світом і якщо маєш хоч трохи здорової критичності до себе, то у випадку постійних компліментів дуже швидко з’являється дивне відчуття: ніби тебе не стільки оцінили, скільки обробили. Як поверхню перед фарбуванням — швидко, рівномірно, без зайвих деталей.

Таку похвалу легко впізнати не за словами, а за контекстом. Вона не прив’язана до реальної дії, а з’являється незалежно від якості, зусиль чи результату. Цікаво, що вона звучить однаково для всіх і головне, — вона завжди трохи завелика для ситуації. Там, де достатньо було б “нормально”, раптом з’являється “це геніально! Ти вау!” Чи нагадує це підтримку? Ні, бо це цілеспрямований вплив на твою поведінку.

Лестощі — дуже проста технологія. Вона працює на базовій людській потребі: нам подобається, коли нас визнають. І якщо це робити регулярно, у людини виникає відчуття безпеки поруч із тим, хто хвалить. А у безпеці що? Правильно, легше погоджуватися, довіряти, йти назустріч, при чому, в певних випадках навіть тоді, коли це вже тобі незручно.

Похвала починає виконувати функцію авансу: тобі щось дали, — і ти ніби маєш чимось відповісти.

Дивіться, я не кажу про те, що це завжди усвідомлена маніпуляція. Так теж буває, і я з таким стикалась, але буває і так, що людина-вихвалятор просто не може уявити собі інший формат спілкування. Бо через похвалу їй вдається утримувати контроль над ситуацією. Адже коли вона хвалить, то соціально це ніби прийнятно, навіть симпатично, немає тиску або конфлікту. Просто створюється такий собі потрібний фон, на якому цій людині комфортно.

Що тут важливо «відстрілювати», особливо якщо ви спілкуєтесь із такою людиною на постійній основі, і вона прагне зближення. В самій похвалі як такій немає проблеми. Проблема виникає в тому, що похвала не має цінності. Якщо людина однаково захоплюється всім, вона нічим не захоплюється насправді. Тобто, в тій похвалі, яку така людина адресувала вам, ВАС ЯК ОСОБИСТОСТІ НЕМАЄ. Бо якщо всі особливі і геніальні, то обнуляється саме поняття особливості і геніальності.

В якийсь момент це починає працювати проти вихвалятора. Адже довіра ж будується не на кількості приємних слів, а на їх точності і на тому, чи відгукуються вони вам десь там, усередині. Коли ти розумієш: якщо ця людина сказала “супер”, значить, там дійсно є щось суперове. І коли всередині не відчувається резонансу з похвалою, то виникає легкий дискомфорт і питання десь на обрії зі свідомим: мені взагалі тут бачать? Я є в цьому захопленні це похвала з метою підкреслити значущість того, хто похвали роздає? Ось тут, на цій межі, і зʼявляється усвідомлення того сенсу, про який я пишу: похвала як підтримка — це коли тебе бачать і можуть назвати конкретно, за що.

похвала як інструмент — це коли тебе підштовхують у потрібному напрямку, але роблять це через приємні слова.

якщо всі особливі і геніальні, то обнуляється саме поняття особливості і геніальності.

Ззовні все однаково, а післясмак інший. Бо після лестощів може зʼявитися відчуття, що тебе намагались тільки що купити (або видали аванс за щось, чого ще не озвучили)

Цікаво, що такі люди рідко витримують чесну розмову. Не тому, що не можуть сказати правду, а тому, що тоді руйнується вся конструкція. З’являється ризик: не сподобатися, втратити лояльність, перестати бути зручними. З людьми, які обирають таку стратегію спілкування, майже неможливо утримувати довгий стабільний контакт, де є критика, гумор, сарказм або душевне розкриття.

Бо окрім взаємної похвали від тебе нічого не чекають.