Співчуття не схоже на те, чого нас учили. Багатьом здається, що якщо не пожаліти себе як слід, не «поплакати над долею», то це буде жорстокість до себе. Але це хибна логіка.

Сценарії стають коротшими, мова — прямішою, сцени — більш спрощеними, часто с повторюваними емоціями та розжовуванням того, що відбувається на екрані. Це означає, що ті, хто продукують контент, розуміють, що глядач присутній лише частково, і його потрібно «повертати до основного екрану» кожні кілька секунд.

Чи помічали таку штуку: якщо довго бути голодним, накидаєшся на їжу і уже не завжди розбираєщ, що саме ти їси? У стані голоду часто не слухаєш себе: мені це смакує чи ні — просто ковтаєш. Так само і у стосунках.

Це питання однаково часто ставлять і чоловіки, і жінки. На мій погляд, у тому, щоб звернутися на терапію самостійно, немає жодних мінусів — навіть якщо партнер відмовляється.