Інфляція бажань

Розкладу вам зараз цікаву анатомію стану, коли бажань багато, хотілок багато, планів — на велику фуру і половинку ще однієї, а дій і вихлопу — нуль.

Тобто, от сидить така собі розумна, начитана, ерудована людина, соціально досить активна і цікава до різних театрів, музеїв, експо. Любить подорожувати, взнавати нове. Хоче вивчати мови, може декілька одразу, побувати на всіх можливих островах, купляє різні курси з інстаграму або, наприклад, з вишивання хрестиком, мріє освоїти медитації або написати книгу (або і те, і те одразу), а ще б подкаст свій і ютуб-блог для повного щастя. Ну і зал три рази на тиждень. І нічого з цього не робить. Або відкладає і відкладає, або починає і кидає. Причому, кидає на саме бажання, а кидає початий курс, до прикладу, щоб додати у свій список планів ще оволодіння техніками ландшафтного дизайну.

У вас є такі знайомі? Або може, щось і вам відгукується? Тоді давайте далі, будемо розбиратись, як же виникає ця інфляція бажань.

Зовнішніх причин декілька

І діють вони на нас комплексно, одразу всі. Якщо одразу коротко і ємно, то середовище, в якому живуть люди великих міст — токсичне саме для сфери дії, для діяльнісної сфери людини. Кожен день у нас відбувається перевантаження бажанням без перевірки на дію.

По-перше, скрізь наявний агресивний маркетинг бажань. Що це таке? Соцмережі не продають речі. Вони продають стани та ідентичності. Не «курс», а «ти станеш такою». Не «подорож», а «ти нарешті знайдеш себе». Людина постійно ковтає маленькі гачки «я можу бути ТАКОЮ», не проживаючи при цьому жодного циклу від хотіння до втоми, помилки, нудьги, результату. Формується звичка хотіти без проживання. Як перекусити очима.

По-друге, розрив між швидкістю стимулу та повільністю реальної дії. Хотіння сьогодні виникає миттєво. Дія ж залишилась повільною, тілесною, обмеженою. Цей дисбаланс нашою психікою, яка і так розхитана донеможна, не витримується. У підсумку людина обирає те, що швидше підкріплюється — нове хотіння, а не регулярну діяльність, яка може привести до бажаного результату, а може і ні.

По-третє, культ потенціалу. Сучасна людина живе з відчуттям, що в неї «ще так багато можливостей». І будь-який вибір автоматично виглядає як вбивство інших версій себе, так наш мозок працює. Тому робиться хибний вибір НЕ обирати. Краще зберігати потенціал у вигляді списку, який — увага! — постійно розширюється. Ми до цього трохи далі ще повернемось, це важливий момент.

По-четверте, є дозвіл на необмеженість. Раніше життя саме нас обмежувало. Середовище, роль, економіка. Сьогодні обмеження треба виставляти самостійно. І тут вже особисто у мене виникають певні оціночні судження, які тут ні до чого, а були б гарним прикладом. Люди знають, як хотіти більше, а от обмежувати свої бажання стало нетрендово. Або навіть соромно, бо коли з кожного боку летить «ти здатен на більше, ти можеш більше, бажай на повну», то якось соромно хотіти менше.

Але жити з цим всім якось треба, тому у більшості випадків люди озвучують не бажання, а концепцію бажання, якої вони пасивно навчилися деінде. Тобто не «я цього хочу», а «так правильно хотіти», «так хотіли б бачити мене», «так виглядає успішна версія мене». Такий собі розлад регуляції між уявленням, мотивацією та реальною активністю. Це не клінічний діагноз, це результат спостережень і роботи з клієнтами.

Є окрема форма цього стану, особливо популярна серед розумних, читаючих, амбітних жінок. Коли хотінь так багато, що вони починають тиснути масою. Курси, практики, ідеї, напрямки, версії себе. Все важливе. Все цікаве. Все «моє». Відпустити хоча б одне — це ж зрада себе! Бо якщо я перестану цього хотіти, ким я тоді буду. Простою? Обмеженою? Не такою цікавою навіть для самої себе?

У результаті формується специфічний арсенал для самокатування, і людина тягне його з собою скрізь. Список великий, і за що хапатися вже незрозуміло, бо часу на все фізично просто не може вистачити. І от з цього ракурсу будь-яка ДІЯ виглядає як провал ще до початку. За що братися, якщо все важливо?! Як вибрати, якщо кожен вибір означає відмову від чогось рівноцінно (як думає людина) важливого?! Як рухатися, якщо кожне «так» автоматично звучить як десять «ні»??? Ну, це ж тортури!

І тут маємо справу ось з якими внутрішніми явищами:

Підміна досвіду знанням. Людина знає про себе (прочитала, чула, бачила), але не має тілесного або емоційного контакту з тим, що їй реально підходить. Знає, але не відчуває природу цього знання, воно відокремлене від неї.

Ідеальне «я» голосніше за реальне. «Я хочу бути…» часто означає «мені якось недостатньо бути тим, ким я є зараз». Це не вектор бажання, а втеча від неприйняття, бо це легко зривається в «я недостатня(ій)». Частина бажань виникає і плекається не з любові до себе коханої, а з обов’язку, з ідеального, а від того недосяжного образу себе. Не «мені хочеться», а «я маю це хотіти, бо я ж така людина, я маю бути краще, розумніше, красивіше, розвинутіше». Як контракт, який ви підписали, хоча вас ніхто до цього не зобов’язував. Ще і з можливістю автоматичної додачі нових «хотілок» до списку.

Соціально схвалені бажання без реальної перевірки власними кров’ю та потом. Людина може хотіти статусу, свободи, дітей, реалізації — але навіть уявно не витримує пов’язаних із цим рутин, втрат і обмежень. Тобто, образ дитини, яка солодко спить в колисці під напрасованою постільною білизною з однорогами, в якійсь момент в уяві зустрічається з реальністю, коли дитина в соплях і сльозах не спить, а ригає на подушку, або коли через дитину не можна піти і сидіти з друзями до другої ночі.

Ключовий маркер фальшивого «хочу»: якщо при розпаковці бажання швидко з’являються абстракції, моралі, пояснення «чому це правильно або чому це неправильно» — перед нами не бажання, а уявний образ себе, якому хочеться відповідати з якихось причин. «Я хочу дітей, але роботи зараз багато» — це не бажання, це брехня, неможливість сказати собі «Я не хочу дітей».

Як завжди, ЩО З ЦИМ РОБИТИ?

Якщо ви не в терапії, то можу порекомендувати деякі цікаві вправи, щоб відсікти те, що по-справжньому вам не потрібно, але морально тримає і не дає реалізовувати основне.

1.     Напишіть ВІД РУКИ список всього того, що ви хочете або плануєте зробити в найближчі півроку. Чому півроку? Бо якщо я вам скажу, пишіть на тиждень, то ви за лапками залишите все те, що ви плануєте собі в довгостроковій перспективі, і що тисне на вас не менше, ніж справи на найближчі три дні.

2.     Коли напишете, залиште список на день або на півдня, і повертайтесь до нього кожен раз, коли згадаєте, що ще ви забули зі своїх хотілок, мрій, планів.

Коли ви побачите, наскільки великий список, тоді можна сідати і працювати з ним. Тож, покладіть його перед собою і задайте собі наступні питання, дивлячись на нього:

3.     Що ви реально робите сьогодні, що б допомогло вам у виконанні хотілок з вашого списку? Що ви робили для цього вчора? Позавчора? Минулого тижня?

4.     Чого ОДНОГО з цього списку ви уникаєте найбільше?

5.     Чого ОДНОГО з цього списку ви хочете найбільше? Якими іншими пунктами ви ладні пожертвувати, щоб досягти саме цього?

6.     За які пункти ви готові платити часом, дискомфортом, втратами, поразками, сльозами, безсонними ночами, пропуском сімейних та дружніх вечерь?

7.     При читанні яких з пунктів ви перш за все згадуєте іншу людину, а не вас? Які з пунктів викликають заздрість або злість?

Відповіді на ці питання у вас можуть бути різні, можуть викликати різні емоційні стани. Я не буду вам казати, що 70% з вашого списку можна викреслити без втрат. Бо викреслювати те, що ви звикли плекати, боляче. Викреслити означає зізнатися: я не безмежна. Я не універсальна. Я не зобов’язана реалізувати весь свій потенціал оптом.

Але якщо ви візьметесь викреслити все, окрім ТРЬОХ пунктів, то залишиться, імовірно,  те, що готове витримувати поганий настрій, відсутність натхнення, повільний прогрес. Те, заради чого не страшно бути неідеальною. Те, що не потребує постійних пояснень, чому це правильно. А може, ви перепишете до бісової мами весь той список або викинете його в смітник і просто дозволите собі нічого не бажати певний час. Щоб врешті решт забажати чогось одного і по-справжньому. І це буде прорив.