У скандал - на автопілоті, або як нами керують автоматичні реакції.

Імпліцитна пам’ять: як ми реагуємо автоматично і не помічаємо цього

Більшість людей звикли думати про пам’ять як про щось на кшталт архіву спогадів: події, обличчя, розмови, факти. Але пам’ять — це не лише те, що ми можемо свідомо пригадати.

Частина нашого досвіду зберігається у формі автоматичних реакцій.

Буває ж у вас, що ви реагуєте швидше, ніж встигаєте подумати? Різко напружуєтеся від тону голосу або відчуваєте необґрунтоване роздратування, або просто уникаєте ситуацій, які обʼєктивно наче не є небезпечними.

Імпліцитна пам’ять — це пам’ять, яка працює без нашої свідомої участі

У такі моменти у нас виникають якісь емоції і ми сприймаємо їх як миттєві, ситуативні. Водночас нервова система просто видає реакцію на той досвід, через який ми вже проходили, використовуючи його як орієнтир.

Мозок постійно ставить дуже просте запитання: це безпечно чи ні? І відповідає на нього значно швидше, ніж ми встигаємо це усвідомити. Як контрольне «в голову»: чи буває таке, що ви людину вперше побачили, вона навіть рота не розкрила, а вона вам вже огидна чи небезпечна чи неприємна? Оце теж воно.

Що ж таке імпліцитна пам’ять і як вона впливає на повсякденне життя?

Імпліцитна пам’ять — це пам’ять, яка працює без нашої свідомої участі. Саме вона дозволяє вам не замислюватися щоразу, як ходити, чистити зуби чи керувати автомобілем. Але вона зберігає не лише навички, але і всі емоційні реакції, тілесні патерни, способи реагування на стрес і внутрішні уявлення про небезпеку.

Як власне памʼять ми її не сприймаємо, такого усвідомлення немає. Скоріше це може проявлятися як: «О, це нагадало мені оту ситуацію з минулого».

«Мене це дуже тригернуло»

«Чого я так взбісилась?!»

«Чомусь поруч із цією людиною мені аж зле»

У повсякденному житті це може проявлятися дуже по-різному.

Наприклад, людина, яку в дитинстві часто критикували, може болісно реагувати навіть на конструктивний зворотний зв’язок. Жінка, яку зрадили, може підозрювати нового партнера без очевидних причин. Чоловік, якого ігнорували, може надмірно гостро сприймати навіть невелику дистанцію у спілкуванні.І ці реакції, ці відчуття для нас сильні, реальні і так би мовити, ендогенні. Тобто, вони не переживаються як чужі або дивні, ми довіряємо цим реакціям і захищаємо їх до останнього.

Як імпліцитна пам’ять залучає тіло в конфлікт, а ми цього не помічаємо?

Тіло майже завжди реагує раніше за свідомість. Це одна з причин, чому я роблю йогу та розтяжку майже кожен ранок, і чому я постійно «топлю» за контакт зі своїм тілом.

Саме через те, що тіло реагує швидше, в конфліктах ми часто буквально перестаємо мислити так ясно, як зазвичай. Бо наша нервова система зчитує знайомі сигнали загрози і запускає автоматичну реакцію ще до того, як ми встигаємо оцінити оцінити, що відбувається і ЯК це відбувається.

А відбувається дуже показово: напружуються плечі,  стискається щелепа, клацають зуби, частішає серцебиття. Може з’являтися жар або холодніти кінцівки,  дуже часто може тремтіти все тіло, в грудях стає важко, зʼявляється бажання фізично вийти з ситуації.

І ось як ми можемо це трансформувати у конфлікті: перебиваємо або навпаки, замовкаємо і відсторонюємось, починаємо плакати або агресивно захищатись і навіть осипати співрозмовника негарними словами, або повністю емоціонально «виключити» себе. В такі моменти ми десь на межі сприйняття розуміємо, що не контролюємо себе, це помічають і оточуючі. Бо наша нервова система вирішила, що НЕБЕЗПЕКА РЕАЛЬНА. Навіть якщо зі сторони це може виглядати як просто неприємна розмова.

Навіщо усвідомлювати свої автоматичні реакції?

Бо неусвідомлена автоматична реакція дуже легко стає сценарієм, який ми відтворюємо без огляду на реальний стан речей.

Якщо ви не помічаєте момент запуску, у вас немає простору для вибору, це просто відбувається.

Ви захищаєтесь, звинувачуєте, закриваєтесь, віддаляєтесь або погоджуєтесь всупереч собі.

І коли я ось зараз пишу про усвідомлення, то думаю, як донести правильно, що воно потрібно НЕ для того, щоб стати ідеально спокійною людиною. Воно потрібно для того, щоб мати змогу ПОМІЧАТИ, ЩО САМЕ ЗАРАЗ ВІДБУВАЄТЬСЯ зі мною — це реакція на реальну ситуацію чи на щось знайоме з минулого?

І через це мікроусвідомлення отримати можливість взяти хоча б мінімальну паузу між імпульсом і дією (або словами).

Рекомендую вам такі вправи на усвідомлення автоматичних реакцій:

1. Відловити повторюваний сценарій

Подумайте про ситуацію, яка регулярно повторюється у вашому житті.

Наприклад:

мене дратує критика;

я замикаюся в конфліктах (я швидко вибухаю в конфліктах);

мені складно витримувати дистанцію (надмірну близькізть);

я автоматично виправдовуюсь.

Запитайте себе:

Що в цих ситуаціях спільного?

2. Карта тілесної реакції

Наступного разу, коли вас щось зачепить, спробуйте уявити, що ви на репетиції з керування емоцій і для початку переведіть увагу на себе.

Запитайте себе:

Що зараз відбувається в моєму тілі? Які мʼязи у мене мобілізувалися? Що фізично хочеться зробити і як це повʼязано з минулими досвідами?

3. Масштаб реакції

Коли буде момент, в який ви відчуватимете сильні емоції, запитайте себе:

Чи відповідає інтенсивність моєї реакції самій ситуації?

Чи можливо, що тут в мені активувалося щось більше за теперішній момент?

4. Звідки я вже це знаю?

Якщо реакція здається непропорційною, запитайте:

Це відчуття мені знайоме?

Коли в мене вже були подібні переживання?

Не завжди відповіді можуть приходити одразу, це нормально, просто тримайте ці вправи в фокусі уваги і спробуйте ще.

Навіть 10 секунд паузи перед тим, як включити реакцію «на автоматі» — це вже прекрасна робота над собою.

Імпліцитна пам’ять не робить нас слабкими чи «поламаними».

Її існування означає, що наш досвід минулого продовжує відображатися в тому, як ми реагуємо тут і зараз.

Питання лише в тому, щоб ці реакції працювали на нас, а не проти нас.