Правий, але етично налажав: як це відбувається у стосунках

У близьких стосунках є один тип конфліктів, який майже не піддається логіці, але дуже добре руйнує довіру. Це ситуації, коли людина формально нічого не порушила, усе зробила «правильно», але поруч із нею іншому стає боляче, холодно або небезпечно. Юридично чи за домовленостями — комар носа не підточить. А от етично — відчуття, що з тобою вчинили якось не по-людськи.

У парі це відчувається особливо гостро, бо тут немає судді, немає зовнішніх правил гри і майже завжди є залежність. Емоційна, фінансова, життєва. Саме тому фрази на кшталт «я ж нічого не порушив», «я просто був чесним», «ми так домовлялися» часто звучать не як аргумент, а як спосіб закрити розмову.

Як приклад, наведу кілька розповсюджених фраз, які можна почути від партнерів і які підміняють етичну відповідальність формальною правотою. Звучить це приблизно так:

• «Я сказав правду»

• «Я дотримався домовленостей»

• «Я попередив»

• «Я не зраджував»
  

Усе це може бути правдою. І водночас — етично проблемним, якщо:

• правда була сказана без урахування вразливості,

• домовленість виконана механічно, без контакту,

• попередження зроблене так, що не залишало простору для вибору,

• «не зраджував» супроводжувалося емоційною відсутністю.

Проблема в тому, що право і етика відповідають на різні запитання. Право — навіть у побутовому варіанті — питає, чи мав я право так вчинити. Етика питає, що мій вчинок зробив з іншою людиною. У парі ці площини постійно плутають, і тоді формальна правота починає працювати проти близькості.

Дуже часто це виглядає так: один партнер апелює до фактів, домовленостей, логіки, а інший говорить про відчуття, вразливість і біль. Перший у цей момент може бути абсолютно щирим і навіть здивованим: адже він нічого не порушив. Але другий переживає не порушення правил, а порушення контакту. Його ніби не побачили, не врахували, не взяли до уваги.

правильно чи етично - ось у чому питання.

Ключовим тут стає питання влади. У парі вона майже ніколи не рівна, принаймні не постійно. Хтось стабільніший, хтось менш залежний, хтось краще формулює думки, хтось має більше ресурсів. Сама по собі ця асиметрія не є проблемою. Проблемою вона стає тоді, коли сильніший прикривається правилами, а слабшому лишається тільки погоджуватися, щоб не втратити стосунок.

Давайте знову більш детально і з прикладами:

• «Ти ж сам(а) погодився(лася)»

• «Це ж об’єктивно правильно»

• «Я не можу відповідати за твої почуття»

Формально — ніби все так. Етично — це відмова бачити контекст, у якому ця «згода» або «правильність» виникли.

Звісно, згода, отримана зі страху, виснаження або безвиході, формально все ще згода. Але етично це зовсім інша історія. Коли після розмови одна людина почувається «я все пояснив», а інша — «мене дотиснули», стосунок отримує тріщину, навіть якщо всі слова були правильні.

Часто пари намагаються рятуватися контрактами. Хто за що відповідає, хто що має робити, де чия зона. Це дає ілюзію порядку і безпеки. Але в якийсь момент контракт починає замінювати живий контакт. Замість «мені важко» з’являється «це не моя відповідальність». Замість «мені боляче» — «я свою частину виконала». У бізнесі це працює, а от у родині — поступово вбиває теплоту.

У більшості таких випадків люди не діють зі злого наміру. Частіше це психологічні захисти, адже посилання на правила дозволяє уникнути складних емоцій.

Але відсутність злого наміру не означає відсутність шкоди, правда ж? У терапії я це бачу дуже чітко. Один партнер щиро не розуміє, що пішло не так, бо він «усе робив правильно». Інший поступово закривається, бо поруч із цією правильністю стає небезпечно проявлятися невимушено.

У терапії такі пари часто заходять з питанням: «Я все роблю правильно. Чому нам стає гірше?»

І тут ми бачимо, що фокус зміщений: замість що відбувається між нами партнери намагаються розібратись в тому, хто правий. Щоб виправити фокус на що відбувається між нами, партнерам варто поставити собі такі запитання:

• де правила замінили співпереживання?

• де правота стала важливішою за безпеку поряд з партнером?

• яку ціну платить інший за цю «правильність»?

  
  

Один з найточніших етичних критеріїв у парі простий: чи стало іншому зі мною безпечніше після мого правильного вчинку? Якщо відповідь «ні» — це сигнал етичного провалу, навіть за повної формальної правоти.

У стосунках можна не зраджувати і водночас бути відсутнім. Можна говорити правду і робити боляче. Можна бути правим і втратити довіру. Етика в парі починається там, де людина готова дивитися не лише на те, чи вона нічого не порушила, а й на те, який слід залишає в іншому. Тут вже питання дорослої відповідальності за живі стосунки, а не тільки за власну правильність чи бездоганність.